Благовіщення Пресвятої Богородиці: чого ми чекаємо від Бога

«Благовіщення» (бл. 1040). Мозаїки на двох стовпах Софії Київської. Фото: wikimedia.org

«Благовіщення» (бл. 1040). Мозаїки на двох стовпах Софії Київської. Фото: wikimedia.org

Архангел Гавриїл привітав Діву Марію словами «Радій, Благодатна». З одного боку, заклик радіти був звичайним для тих часів вітанням. З іншого, мав надзвичайно важливе значення конкретно у цьому контексті.

Давайте згадаємо прямі одкровення від Бога у Старому Завіті, і нам стане очевидно, що, як правило, вони не віщували людині нічого доброго. Згадайте хоча б пророчі промови, які в переважній більшості мали викривальний характер. Ця логіка була надзвичайно зрозумілою і простою: праведнику достатньо того, що Бог вже відкрив у Писанні, щоб жити за законом і завітами Бога.

Звичайний грішник також «має Закон і Пророків» і, навіть якщо в даний момент його життя порочне, він завжди може його виправити, керуючись знову ж таки законом і наказами Бога.

І наскільки ж «непромокаючою» має бути людина, щоб Бог змушений був втручатися в її життя надзвичайним способом. А навіть якщо сама людина і праведна, то Бог обирає її своїм знаряддям для сповіщення Своєї правди тим, хто від Бога відступив, причому відступив настільки, що без особливого Божого втручання ніяк.

Однак у випадку з Дівою Марією все інакше. Архангел приносить їй добру звістку. Не викривальну, не повчальну, а саме добру. Проголошує про Неї (втім не тільки і не стільки про Неї) Божу волю, і ця воля блага. Що змінилося?

Бог, як відомо, незмінний, ніякої зміни в Ньому не відбулося. Отже, змінилася людина? Тут навіть читати Писання немає необхідності, досить просто подивитися на світську історію, щоб одразу перестати спокушатися на цю тему.

Насправді нічого не змінилося. Просто промисел Бога щодо людини не видно і не може бути видно ні окремо взятій людині, ні окремо взятому поколінню, ні окремо взятому народу.

Історія рухається своєю чергою, і на будь-якому своєму етапі вона не стільки історія розвитку світу, скільки історія дії у світі Бога. Богові угодно врятувати людину від вічної смерті, і Бог виконує Свою волю.

Ця воля незмінна, як і незмінний і Бог. Людина може цю волю сприймати, а може ігнорувати. Бог дав їй для цього достатньо свободи і не позбавляє її права вибору ніколи. І так, Він завжди може втрутитися у звичайний перебіг життя людини чи історії народу, і тільки від самої людини (або народу) залежить, яким буде це втручання.

Найголовніше втручання Бога в життя людства почалося з доброї звістки. По суті Бог дав людині все, що необхідно і для життя, і для щастя, і для спасіння. Мало того, Він ніколи не залишав турботи про людину і навіть при тому, що людині і так дано все і навіть понад усе, Божий промисел діє в кожному нашому дні, спрямовуючи на добро невпинно.

Таким чином, у Благовіщенні, у приході Спасителя, у Його Хресті та Воскресінні з'явилася людині Божа благость, більше якої неможливо і уявити. Однак повторимо питання, що прозвучало спочатку: чи змінилася людина? Якщо відкрити святці або заглибитися в життя святих, то мабуть, що так. А якщо озирнутися навколо або подивитися в себе?

І при цьому ми продовжуємо чекати дива. Сподіваємося, що будь-яке втручання Бога в наше життя розпочнеться проголошенням радості.

Але ж насправді все лякаюче не так, як ми собі це уявляємо. Здається, рукою подати до нашого недавнього благополучного минулого. Мирного, ситого, спокійного життя зі стабільними доходами, щорічними відпустками, з мріями, планами, перспективами... З церквами, що будуються, і монастирями, що відроджуються, з неділями і святами у своєму храмі, з багатолюдними паломництвами і масштабними хресними ходами.

Все це було ще вчора, все це здавалося непорушним і незмінним. Дозволивши себе духовно заколисувати, ми раптово прокинулися в реальності війни та гонінь на Церкву. У шокуюче явній і болісно відчутній темряві сьогоднішнього дня, яка, здавалося, якщо колись і згуститься, то не зараз, не над нами, не з нашою країною і не в нашій Церкві.

Що це, як не дія Господа? Те, що ми в сонній заспокоєності вчорашнього дня очікували від Бога суцільних «радуйся», аж ніяк не зобов'язує Бога множити нам блага.

Його Промисел діє нам на спасіння, і не сумнівайтеся, через що ми зараз проходимо – не покарання, а піклування Господа про наше спасіння. Відкрийте Старий Завіт і побачите, що подібним чином Бог діє далеко не вперше, і в тому, через що ми зараз проходимо, немає нічого унікального. Зрештою, одного разу в історії шлях обраного народу до Єрусалиму вже розпочинався «на річках Вавилонських».

А якщо все ж таки посеред біди хочеться радості, то і цього Бог нас не позбавив. Увійдемо в радість Господа нашого і почуємо архангельське вітання Пречистої, адже позбавити Церкву вічної радості Небесного Царства не здатні жодні зовнішні обставини.

Přečtěte si také

Láska k nepřátelům v době polarizace: Co nás učí svatý Siluan Athonský

Prostý mnich ze Svaté Hory učil, že kdo nemiluje nepřátele, v tom není Boží milost. V době, kdy se společnost dělí na tábory, zní jeho slova naléhavěji než kdy dřív.

Pochybnosti ve víře: Co nás učí apoštol Tomáš

Církev nenazývá Tomáše „nevěřícím“, ale opěvuje jeho „blahou nevěru“. Jeho příběh ukazuje, jak se z pochybnosti může zrodit vyznání.

Od mága k biskupovi: Co říká pravoslaví o horoskopech a ezoterice

Příběh svatého Kypriána, který se z mocného čaroděje stal biskupem a mučedníkem, nabízí jasnou odpověď na dnešní zájem o horoskopy, tarot či amulety.

Jak dodržovat půst a zůstat součástí světského kolektivu

Postní kalendář nečeká, až si firma vybere jídelníček na poradu. Jak sladit církevní pravidla s běžným pracovním provozem?

Strom života v Ráji byl předobrazem Kristova Kříže

Prožíváme dny posvátku Povýšení svatého Kříže a znovu si stále hlouběji uvědomujeme jeho význam. Apoštol Pavel nechce stavět zvěstování evangelia na výřečnosti, „aby Kristův Kříž nepozbyl smyslu“ (1 Kor 1,17).

Svátek Obnovení chrámu se bezprostředně týká každého z nás

Svátek Obnovení chrámu připomíná zasvěcení chrámu Kristova Vzkříšení v Jeruzalémě. Zároveň ukazuje, že každý pravoslavný chrám má účast na témže tajemství.