Князь Володимир проти ідолів Нового світового порядку
З Володимирської гірки крізь товщу століть звернений до нас погляд рівноапостольного князя. Він тримає в своїх руках Хрест Господній. Чи є ще місце для Христа і Євангелія на землі його нащадків? Фото: Яндекс Дзен
Кожен народ, що знайшов Бога у Христі, має і свого Мойсея, який привів його в «Землю обітовану» правої віри. Таким Мойсеєм був для нас нині святий і рівноапостольний Київський князь Володимир.
За темними непроглядними далями сотень прожитих років залишилося для нас недосяжною таємницею внутрішнє життя святого князя. Ми бачимо крізь мереживний почерк літописця якісь малі крихти зримої прояви таємного способу рівноапостольного Володимира. Неприборканий язичник, з якого повноводними ріками виливалися пристрасні прояви буйного варязького духу, стає «червоним сонечком», яке світлом правди Божої, Його любові, краси і милості просвіщає дрімучу темряву забувших Бога нащадків Адама.
Яким би не був князь у своєму реальному житті, для нас важливо одне – промисел Божий обрав саме цю людину для здійснення Своєї місії спасіння нашого народу. Відтепер не кострубаті сукуваті ідоли древніх слов'ян будуть підніматися над крутими берегами Дніпра, а золоті куполи Божих церков своїми дзвонами будуть кликати народ на богослужіння, піднімати на рать, попереджати про бідування, звіщати про те, що Христос Воскрес. Що б не сталося тепер на Русі, це все буде відбуватися під покровом Хреста Господнього. Люди будуть грішити і каятися, плакати і радіти, одружуватися і вмирати біля святих ікон.
Які б історичні події не відбувалися після Хрещення Русі на нашій землі, всі вони так чи інакше, прямо чи опосередковано будуть пов'язані з Православною вірою.
Порушувати клятву хресного цілування, вбивати один одного в боротьбі за владу і гроші, князі та бояри також будуть ганебно озираючись на Хрест Господній. Помирати в битвах за віру і батьківщину наш народ буде з молитвою до Христа.
Які б історичні події не відбувалися після Хрещення Русі на нашій землі, всі вони так чи інакше, прямо чи опосередковано будуть пов'язані з Православною вірою. Філософія і освіта, поезія і література, живопис і архітектура – все це було пов'язано в Євангелієм і з його відображенням в умах і серцях наших предків.
Події нового часу, пов'язані з більшовицьким переворотом, теж були проявом ненависті до Христа і Його Церкви. Єдине, чого не було за всі ці сотні років, так це байдужості. Вона прийшла зовсім недавно.
Після радянського періоду прихованої підпільної віри, коли хрестили дітей практично всі люди, включаючи і самих партійних працівників, після буму інтересу до релігії в дев'яностих, прийшла ця саме байдужість. Вірніше, прийшла інша віра. На кожному кроці виросли храми банків, замиготіли неоновими вогниками синагоги бутиків, піднеслися вгору мінарети курсів валют, розсипалися різнокольоровими фарбами ідоли реклам. Храми з куполами і хрестами загубилися між хмарочосами багатоповерхівок, а дзвін давно заглушив гуркіт автомобільних двигунів і сигналів сирен. Життя пішло по іншому руслу. У ньому тепер майже немає місця Богу, вірі, молитві, покаянню. У ньому навіть немає часу для того, щоб зупинитися і хоч кілька хвилин подумати про сенс і мету всіх цих мишачих перегонів.
Через тисячу років стародавні «боги» слов'ян повернулися на те ж саме місце, звідки їх колись вигнав князь Володимир, і знайшли його порожнім і прибраним. Вони взяли з собою інших, ще найлютіших, бісів і знову осіли на тих же землях. Як і раніше, але тільки тепер уже в абортаріях, їм приносяться в жертву невинні немовлята, а думки, почуття і бажання народу контролюються «богами» сріблолюбства, ласолюбства і себелюбства.
Події нового часу, пов'язані з більшовицьким переворотом, теж були проявом ненависті до Христа і Його Церкви. Єдине, чого не було за всі ці сотні років, так це байдужості. Вона прийшла зовсім недавно.
З Володимирської гірки крізь товщу століть звернений до нас погляд рівноапостольного князя. Він тримає в своїх руках Хрест Господній і задає нам питання: «Куди Його можна поставити?». Чи є ще місце для Христа і Євангелія на землі його нащадків? Або вже все зайнято чужими «богами»?
Поки православні хресні ходи УПЦ стікаються віруючими струмочками до стольного граду Києва, і тисячі душ, в яких жива віра Христова, несуть з усіх куточків країни до князя Володимира свою молитву і покаяння, у нас ще є надія на те, що наш народ встане з колін і Бог пошле нам Свою милість.
* * *
В цьому році ми не змогли своїми ногами прийти і засвідчити, що віра Христова, принесена Великим Князем на Русь, ще жива. Але ми можемо прийти на Володимирську гірку своїм серцем і душею. І поки Бог буде бачити серед нас тих самих «десять праведників», які готові життя своє віддати за Христа, Матір Божа буде покривати нашу Батьківщину Своїм чесним омофором.
Нам же потрібно молитися і просити Бога про те, щоб з'явився в нашій країні той князь, який би став для нас ще одним «червоним сонечком» і прогнав з нашої Батьківщини хмари злоби, ворожнечі, поділу, якими розкололи нашу Батьківщину злі бусурмани.
Přečtěte si také
Mýty o pravoslaví: Nemluvňata nemohou k přijímání
Proč pravoslavná církev přistupuje k udílení Eucharistie dětem hned od křtu a neodkládá ji jako Západní církve?
Pravoslaví v každodenním životě: Jak podporovat svou farnost?
Podpora farnosti nestojí jen na penězích, ale také na čase a osobní přítomnosti. Pravoslavná tradice vnímá dávání jako projev vděčnosti a živé víry.
Pravoslaví v každodenním životě: Jaké ikony potřebuji?
K vytvoření domácího modlitebního koutku nepotřebujete desítky ikon ani drahé vybavení. Pro začátek vám stačí pouze dvě. Které?
Jaká je budoucnost kněžského povolání v PCČZS ?
Jak má vypadat kněžská služba v době, kdy pravoslavné chrámy praskají ve švech a věřící přibývají každým rokem?
Neděle všech svatých: plod Ducha svatého, který mění svět
První neděli po Padesátnici slaví pravoslavná církev památku všech svatých – těch, jejichž jména známe, i těch bezejmenných, kteří žili a zemřeli pro Krista.
Co nám dala Padesátnice?
Nyní vstupujeme do oslav svaté Padesátnice. Je to svátek, který má svůj předobraz již ve Starém zákoně a jehož význam sahá hluboko do dějin spásy. Zároveň je to svátek, který završuje naše hlavní oslavy Kristova vzkříšení. To, co začalo Paschou, dochází svého naplnění v události seslání Svatého Ducha na Církev.