Вміти прощати – головна умова спасіння

Фото: valueaddconversations.com

Коли спрямовуєш свій погляд у бік світу і бачиш торжество безумства, зла, підлості, брехні, жорстокості та лицемірства, приходить думка: «Так, прийди, Господи». Прийди, Боже, і спали всю цю гидоту, бо вже немає сил дивитись на цей театр світового абсурду, який стає дедалі шаленішим. Обнадіює і не дає можливості збожеволіти розуміння – це торжество пекла на землі не назавжди і, можливо, вже й ненадовго.

Але бажання якнайшвидшого другого пришестя Христа у світ залишається актуальним доти, доки не звертаєшся всередину самого себе і не починаєш усвідомлювати, що разом із цим світовим сміттям може згоріти і твоя власна душа. Всередині тебе повно осколків того самого зла, яке ти так ненавидиш. І ти просиш: «Господи, ні, не зараз, дай мені ще час вимолити себе, очиститися, де як тільки можна. Дай час навести в душі лад». Цей дуалізм з різними підходами до себе і до інших живе в душі кожного з нас.

Для всіх ми вимагаємо справедливості, а для себе милості.

Притча «Про немилосердного боржника», яку читають в одинадцяту неділю після П'ятидесятниці, розповідає нам про це наочно і образно. Вимагати грошей свого боржника – це справедливо. Отримувати прощення своїх боргів – приємно. Нам надано від Бога лише дві моделі поведінки. Хочеш, щоб тобі було приємно – перестань бути справедливим. Хочеш бути справедливим – знай, що тобі може бути дуже неприємно. «Якою мірою міряєте, такою й відміряють вам» (Мф. 7:2), і ще додадуть зверху й утрусять…

Виходить, що ці вимоги прості, зрозумілі та, найголовніше, вигідні. Прощаючи інших, ми покриваємо те, що маємо самі. До того ж робимо це з величезним відсотком вигоди. Я винен Богові мільярд, але, пробачивши сусіду десятку, погашаю свій борг перед Богом. Прощайте, не судіть, і вас не засудять і пробачать. Бог на вітер не кидає слова. І заповідь на таких вигідних умовах має здаватися легко здійсненною. Але біда – не виходить ...

Все розумієш, усе знаєш, з усім, що написано в цій притчі, згоден, але як тільки треба ухвалити правильне рішення, наш внутрішній суд видає нам своє рішення: «Стягнути за справедливістю». А якщо не виходить, то обуритися, засудити, поскаржитися та інше. Але воно зрозуміло ж – це несправедливо, як тут промовчати.

Рішення з вигодою для себе «усім і все прощати, щоб Бог і мені пробачив» ніколи не буде працювати саме з тієї причини, що приймається заради вигоди для себе.

А якщо заради зиску, то воно фальшиве і не має виконавчої сили. Ми можемо все пробачити нашим дітям, особливо якщо вони каються і просять пробачення. Це легко з однієї причини – ми їх любимо. А от якщо це будуть діти не наші, а чужі (а такими є всі наші боржники), то вже не факт, що ми зможемо їх пробачити. І знов-таки з однієї дуже простої та зрозумілої причини – вони чужі, і ми їх не любимо.

Щоб безкорисливо прощати, без будь-яких умов і передумов, потрібно навчитися любити. А це набагато складніше, ніж просто прощати. Якщо людина любить, то вона намагається зрозуміти, а зрозумівши, зможе і пробачити. Скільки ми знаходимо нагоди для самовиправдання своїх гріхів. Всі ці приводи ми отримуємо з величезної валізки себелюбства. Ми себе любимо, а отже, є сотні варіантів відповіді на запитання, чому я «зробив», «сказав», «вчинив» так чи інакше. Якби ми навчилися любити інших, то знаходили б такі ж виправдувальні відповіді, але вже стосовно тих, хто «зробив», «сказав», «вчинив» стосовно нас несправедливо.

Один із сучасних Афонських подвижників сказав такі слова: «Для нас у цьому житті справедливо терпіти несправедливість».

Преподобний Єфрем Сирін сів до в'язниці за крадіжку овець, яких він не крав. Але Бог йому відкрив, що, незважаючи на несправедливе рішення про його арешт, терпить він це ув'язнення, бо був винен в іншому, за що свого часу не був покараний. Якщо ми вникнемо в себе, то зрозуміємо, що за все те приховане, таємне, не виявлене, нехай і сповідане, за що ми не отримали єпітимію страждань, ми повинні нести несправедливості і прощати іншим все те зло, яке вони нам завдають. Тому що насправді це не зло – це адміністративне покарання замість кримінального. Щоб не бути покараними на Страшному суді, ми можемо тут, зазнавши порівняно незначних поневірянь, придбати прощення та помилування.

Святий Варвар Луканський, будучи раніше розбійником, після покаяння та звернення до Бога, поніс величезні труди та високі подвиги. Але навіть при цьому він повинен був померти насильницькою смертю, щоб отримати від Бога прощення. І таких прикладів у житійній літературі чимало. Тому не будемо сумувати і малодушувати від скорбот, а за кожну несправедливість, яку ми терпимо, будемо дякувати Богу, бо в ній закладені для нас величезні милості та блага надія. Прощаючи борги іншим, ми насправді отримуємо прощення своїх власних.

Святитель Феофан Затворник каже, що на Страшному суді Господь не буде шукати, як засудити, а навпаки – як виправдати людей. А до Страшного суду це завдання Бог доручив нам виконувати з вами. Якщо ми хочемо бачити на суді Бога адвокатом, а не прокурором, то нам потрібно, поки ми в тілі, самим освоїти адвокатську практику.

І ще один важливий висновок ми маємо зробити з читання притчі «Про немилосердного боржника». Прощення Богом сповіданих гріхів дається не безумовно. Пан пробачив своєму боржнику всі борги, але щойно той почав стягувати борги зі свого товариша, він скасував своє рішення. Так, ми прощені Богом, але настільки, наскільки ми прощаємо й інших людей. Ця умова така важлива, що Спаситель вважав за необхідне зробити так, щоб ми нагадували його собі щодня: «І залиши нам борги наші, як і ми залишаємо боржником нашим».

Přečtěte si také