«Нехай направиться молитва моя»: історія одного піснеспіву

Протягом року звучання 140-го псалма Псалтирі царя Давида в храмі якось «замилюється», але у Великому посту все трохи змінюється. Кожен, хто хоч раз побував на служінні літургії Передосвячених Дарів, не міг залишитися байдужим до моменту, коли найчастіше тріо хористів виконує спів «Нехай направиться».

Ми люди грішні, а тому для нас, в умовах земного буття, якщо так можна сказати, природніше перебувати в стані покаяння, а не радості, а псалом 140 якнайкраще відповідає цьому стану. У ньому немає урочистості, немає хитромудрої мелодії, немає гучного співу, зате є все те, що так необхідно в дні святої Чотиридесятниці.

Ми вже далеко не перше покоління християн, і навіть нехристиян, для яких псалом став рідним та близьким. У міжзавітний період спів «Нехай направиться» виконували юдеї під час домашньої молитви паралельно з вечірнім жертвопринесенням в Єрусалимському храмі. А з найперших віків Різдва Христового псалом став частиною вечірнього богослужіння християн як сходу, так і заходу.

У міжзавітний період спів «Нехай направиться» виконували юдеї під час домашньої молитви паралельно з вечірнім жертвопринесенням в Єрусалимському храмі.

До IV-V ст. спів цього псалма був вже пов’язаний з обрядом запалення вечірнього світла і кадіння. Саме з того часу вірші псалма стали з’єднуватися зі співом «Господи, візвав» (групою псалмів та стихирами). Повністю ж спів «Нехай направиться» ми чуємо якраз при служінні літургії Передосвячених Дарів.

Сама літургія у нашому статуті завжди з’єднується з вечірнею, а 140-й псалом є завершальною частиною саме вечірні. На думку дослідників, така традиція сформувалася в антиохійському богослужінні. А ось у Палестині були трохи інші правила. Такий писемний пам’ятник, як «Правило повсякденних псалмоспівів св. Савви» призначає спів «Нехай направиться» лише на вечірні суботи.

Одні з перших відомостей про літургію Передосвячених Дарів містяться в константинопольській «Великодній хроніці» й датовані 615 роком. Саме тут ми зустрічаємо ранні вказівки на використання 140-го псалма у столичному богослужінні. «Типікон Великої церкви», що відображає практику богослужінь IX-XI століть, говорить про використання віршів «Нехай направиться» як прокімна. Також спів псалма він призначає у всі дні служіння літургії Передосвячених Дарів, крім середи і п’ятниці Сирної седмиці.

У багатьох парафіях і монастирях сьогодні існує традиція виконання 140-го псалма у центрі храму або перед амвоном. Очевидно, що походить вона також із Константинополя, оскільки зазначений статут призначає спів «Нехай направиться» одним співаком на амвоні. Цікаво, що тут же зазначена необхідність виконання псалма на повній літургії в тих випадках, коли свято Благовіщення припадає на будній день Великого посту.

У традиції Студійського монастиря богослужбове вживання «Нехай направиться» повторює константинопольський чин з тією різницею, що священник у цей час звершує кадіння, а народ стає на коліна і повторює вірші псалма за співаком. Так і виходить, що сучасна практика служіння вечірні з літургією Передосвячених Дарів сягає своїм корінням в далеке від нас VII століття.

Варто ще зазначити, що сьогодні ми не почуємо спів «Нехай направиться» на повній літургії за жодних умов. Хоча в доніконівський період, коли діяв статут, висхідний до Типікона Великої церкви, 140-й псалом співали не лише на Благовіщення, а й у свято Стрітення у тих випадках, коли воно припадало на першу седмицю Великого посту.

Це можливість кожному з нас наприкінці дня згадати про звершені або незвершені добрі справи і зробити відповідні висновки.

Що ж до смислового значення «Нехай направиться», то тут можна торкнутися великої кількості тем. У мене з самих перших моментів чуття псалма на богослужінні найбільше запитань викликало словосполучення «підношення рук моїх, жертва вечірняя». З одного боку, було зрозуміло, що тут йдеться про принесення вечірньої жертви, але як тоді це стосується християнства, особливо при служінні неповної літургії? Відповідь дає блаженний Феодорит Кірський, який вказує, що тут цар Давид поєднав вправу в молитві з практикою чесноти. А ось святитель Афанасій Великий каже, що справи рук мають навіть набагато більше звитяги, ніж уявні приношення Богові. Якщо завгодно, це можливість кожному з нас наприкінці дня згадати про звершені або незвершені добрі справи і зробити відповідні висновки.

Загалом, давайте ніколи не залишатимемося байдужими до богослужіння, до текстів, які ми чуємо у храмі, а все заради того, щоб наше спілкування з Богом було максимально змістовним і корисним як для сьогоднішнього дня, так і для вічності.

Přečtěte si také