На Страсті Христові у дні війни

Інколи здається, що сьогодні шлях людства лежить лише на Голгофу. Тому що навколо дуже багато сліз та горя. Внутрішній протест (Господи, за що?!) змінюється приреченим смиренням (Мабуть, так треба ...). Насильство не дозволяє робити вибір – ми повинні йти туди, куди штовхають. Звідси й смиренність.

У тому й річ, що наше смирення вимушене. У ньому немає чистоти помислів та радісної жертовності. Ми змушені йти в прірву скорботи, а не волею своєю підніматися на Голгофу за Христом. Адже самі собою страждання нічого не означають, якщо в них немає Божого світла!

«Не розлучаючись від людства, Божество сховалося так у душі Розіп'ятої Боголюдини, що людство Його віддано було всім жахам безпорадної скорботи».

Святитель Інокентій Херсонський

«Грядый Господь на вольную страсть, нашего ради спасения…» – чуємо ми у страсні дні відпусту на кожному богослужінні. Він іде на страждання заради нашого спасіння. Це Його вибір. Він так вирішив, щоб спрацювала неймовірна формула, про яку говорить святитель Інокентій Херсонський: «Не розлучаючись від людства, Божество сховалося так у душі Розіп'ятої Боголюдини, що людство Його віддано було всім жахам безпорадної скорботи». Ось це хтось може понести? Хто таке витримає? А в нас кожному теж є Божество і воно надійно нами самими заховане, завалено гріхом, викинуте на смітник непотрібного. Образ Божий більше не сяє в кожному з нас так, щоб тисячі навколо спаслися.

Не знаходячи у собі подоби Божої, ми ниємо про свою маленьку особисту «голгофу»… На Голгофу треба підніматися самому, добровільно і за Христом. Для цього треба мати повноту смиренномудрості, а не просто вимушеного смирення, продиктованого обставинами чи тиском збоку. На Голгофі треба простягати обидві руки на хресті так, щоб обіймати світ і молитися за мучителів, а не проклинати кривдників. Самим простягати. Бо ми так хочемо.

Але чи хочемо ми? Ми жужмом зібгаємося і думаємо про себе. Тому, дорогі, в нашій скорботі немає просвіту, немає осяйного променя спасіння, що не сходимо в стражданнях, а занурюємося в пильність саможаління.

Образ Божий більше не сяє в кожному з нас так, щоб тисячі навколо спаслися.

Християнство – це про Христа у нас! Це коли Він замінює нам нас самих. Коли ми повністю довірилися Йому настільки, що Він діє нами і в нас. Ось тоді, в нашій біді, в нашій печалі, на Голгофу знову піднімається Спаситель світу.

Цей гріхи наші носить і за нас страждає. Він був поранений за гріхи наші і замучений за беззаконня наші, покарання за весь світ наш було на Ньому, і стражданням Його ми зцілилися. Він приведений на заклання, як вівця і як безгласне ягня перед стригом, так і Він не відкриває уст своїх» (пророк Ісая).

А ми лише з Ним.

Přečtěte si také

Pravoslaví jednoduše: Proč mají pravoslavní křesťané církevní jméno?

Při křtu dostává každý pravoslavný křesťan jméno světce. Co znamená a proč se liší od jména v občanském průkazu?

Velký čtvrtek: tajemství Eucharistie a zrada v Getsemanské zahradě

Čtvrtý den Strastného týdne nás staví před dvě nesmiřitelná tajemství: Kristus se dává jako pokrm věčného života – a Jidáš upevňuje své rozhodnutí zradit. Která z těchto cest je naší?

Mezinárodní den Romů a pravoslavná misie v osadách

Dnes je Mezinárodní den Romů. Co stojí za tímto svátkem a jak vypadá pravoslavná misie přímo v srdci romské komunity na Slovensku?

Velká středa: dva obrazy, dvě cesty – pokání hříšnice a zrada Jidáše

Uprostřed Velkého týdne staví církev před věřící zrcadlo: na jedné straně nezištná láska kajícnice, na druhé zrada za třicet stříbrných. Která z těchto cest je naší?

Velké úterý: Hle, Ženich přichází – jsi připraven?

Druhý den Svatého a Velkého týdne nás vyzývá k bdělosti, pokání a lásce. Církev nám předkládá podobenství o deseti pannách, o hřivnách i proroctví o Posledním soudu.

Zvěstování Přesvaté Bohorodice: Den, kdy začalo naše spasení

Dnes 7. dubna slaví pravoslavní jeden z největších svátků roku. Co se toho dne vlastně stalo a proč to změnilo celé dějiny?