Чим загрожує нам руйнація інституту сім'ї

На другий день після Різдва Богородиці Церква вшановувала пам'ять Її батьків – праведних Іоакима та Анну. Багато християн моляться цим святим за дарування дітей, а тому хотілося б сказати кілька слів про роль сім'ї у справі виховання дитини. Саме сім'я є тим середовищем, у якому формується людська особистість. Так, на кожну дитину, що дорослішає, попереду чекає ще багато факторів, що впливають на неї, але основа закладається саме в сім'ї.

Дуже багато внутрішніх, психологічних проблем дорослого життя сягають корінням у дитинство. Головну небезпеку тут, звичайно ж, становлять ті сили, які спрямовані на знищення інституту сім'ї, але, поклавши руку на серце, варто зізнатися, що й у нас, православних християн, бувають перегини. Але про все по порядку.

Почнемо з нагадування про те, що саме через спілкування з дорослими дитина набуває навичок дії з предметами, опановує основи мови та мислення, вчиться аналізувати отриманий досвід та застосовувати його у своїй майбутній діяльності. Природно, що порушення перелічених функцій неминуче тягне негативні наслідки.

Ми з вами поки що живемо у відносно традиційному суспільстві, але при цьому ми всі спостерігаємо, як багато довкола нас трапляється «громадянських» шлюбів, як багато відбувається розлучень. Звичайно ж, у багатьох таких пар із невизначеним сімейним статусом чи розлучених є діти. І ось, якщо люди живуть заради себе, що називається, собі на втіху, а дитина при цьому небажана, якщо батьки, наприклад, не цінують один одного, то нерідко по відношенню до одного з них дитина потрапляє в стан відкидання. Наслідками такого ставлення стають непослух, брехливість, агресивність, може сформуватися схильність до крадіжки чи асоціальних форм поведінки. Емоційна нестійкість може виникнути при ухиленні одного з батьків від спілкування з дитиною. Звідси з'являється недовірливість і боязкість, а у старшому віці починаються проблеми у спілкуванні з однолітками та навчанням, тому що недоотримавши батьківської уваги, підлітку важко зосереджено і наполегливо займатися діяльністю.

Не забуваймо і про те, що у будь-якому віці дитини батьки є прикладом для неї. Модель поведінки тата і мами, їхні цінності та цілі є тим фундаментом, на якому дитина в майбутньому будуватиме вже свою родину. Хлопчик, зчитуючи образ батька, навіть несвідомо, у таких основоположних речах як ставлення до коханої жінки, власних дітей, оточуючих намагатиметься наслідувати його. Так само і дівчинка примірятиме на себе образ своєї матері.

Подібні процеси відбуваються і з протилежними статями – адже не дарма, при хорошому вихованні син бере за дружину дівчину, схожу з його мамою, а для доньки першим зразком справжнього чоловіка є її тато, виходячи з якого, вона звертає увагу на відповідних хлопців.

Ми навіть і подумати не можемо, щоб Богородиця – ця чиста посудина – народилася і виросла б не в благочестивій родині.

Руйнування інституту сім'ї неминуче породжуватиме різні патології у вигляді девіантної соціальної або сексуальної поведінки, психічних розладів та інших хвороб.

Безумовно сказане на сто відсотків реалізується лише в «лабораторних» умовах, але все ж таки неабияка частка раціональності в цьому є. Ми навіть і подумати не можемо, щоб Богородиця – ця чиста посудина – народилася і виросла б не в благочестивій родині. Так само й у житіях багатьох святих, особливо аскетів, ми читаємо, як їх виховували праведні батьки. Прикладів можна навести безліч: це і сім'ї таких стовпів як преподобний Максим Сповідник чи святитель Григорій Палама, і добре відомий і близький нам за духом преподобний Сергій Радонезький, та ін. А все тому, що саме батьки формують інтереси дитини, задають систему цінностей. Якщо цього не робити через недбалість чи неповноцінність сім'ї, то над світоглядом дитини попрацюють інші фактори і люди і, практично гарантовано, такий світогляд буде розірваним, відповідно, нестійким, а сама людина легко навіюваною. Коли інститут сім'ї руйнується, то руйнуються і її виховні функції.

А тепер скажемо про перегини в сім'ях православних – адже ми не ідеальні. Деякі християни вважають, що дитину не можна хвалити ніколи і за жодних обставин, оскільки це виховує гордість. Це дуже спрощений підхід, наслідки якого можуть бути дуже сумними. Цілковита відсутність похвали, неминуче поєднана з вимогливістю робить дитину невпевненою в собі, боязкою, вразливою, позбавляє її віри у власні сили. Все залежить від того, як ми її хвалимо. Похвала не повинна нести особистісну характеристику, а говорити про добре виконану роботу, наприклад: не «ти у мене найкращий», а «у тебе все добре вийшло». І надмірна похвала, і надмірна вимогливість позбавляють дитину бажання розвиватися, братися за складніші завдання. В обох випадках вона прагне зафіксувати себе в поточному стані, тільки при хворій похвалі – боїться втратити свою «перевагу», а при хворій вимогливості – боїться покарання, побоюється зробити ще гірше.

Кожен із батьків несе величезну відповідальність за виховання дітей. Те, якими вони виростуть, переважно залежить саме від них, від тата та від мами. Руйнування інституту сім'ї неминуче породжуватиме різні патології у вигляді девіантної соціальної або сексуальної поведінки, психічних розладів та інших хвороб. Тому так важливо закладати правильні цінності та правильні орієнтири в наших дітей, щоб у дорослому житті вони також створили добрі сім'ї. А якщо копнути трохи глибше, то від цього залежить і духовне життя.

Přečtěte si také