19 грудня – пам'ять святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця

Святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських, чудотворець прославився як великий угодник Божий. Він народився в місті Патар Лікійської області, був єдиним сином благочестивих батьків Феофана і Нони, які дали обітницю присвятити його Богові.

Дядько святителя, єпископ Патарський Миколай, радіючи духовним успіхам і високому благочестю племінника, поставив його у читця, а потім рукопоклав Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником та доручивши проповідь перед паствою. У служінні Господу юнак горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний старцю, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих.

Дізнавшись про гірку нужду і злидні одного колись заможного містянина, святий Миколай врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих дочок, зневірений батько замислив віддати їх на блудодіяння для порятунку від голоду. Святитель, уболіваючи про грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував усю сім'ю від падіння і духовної загибелі.

Святий Миколай попросив благословення і здійснив подорож на Святу Землю. Дорогою святий передбачив наближення бурі, що загрожувала кораблю затопленням, бо побачив самого диявола, що ввійшов на судно. На прохання зневірених подорожніх він заспокоїв своєю молитвою морські хвилі. Його молитвами врятувався матрос, який впав із високої щогли і розбився на смерть.

Досягши древнього міста Єрусалиму, святий Миколай, зійшовши на Голгофу, подякував спасителю роду людського і обійшов всі святі місця, поклоняючись і творячи молитву. Вночі на Сіонській горі перед святим самі собою розчинилися замкнені двері церкви. Обійшовши святині, пов'язані із земним служінням Сина Божого, святий Миколай вирішив віддалитися в пустелю, але був зупинений Божественним голосом, наказавшим йому повернутися на батьківщину.

Вдома, у Лікії, святий, прагнучи до безмовного життя, вступив у братство обителі Святого Сіону. Однак Господь знову сповістив про інший шлях – він був обраний єпископом Мир Лікійських.

Незважаючи на велику лагідність духу і чистоту серця, святитель Миколай був ревним і сміливим воїном Церкви Христової. У 325 році святитель Миколай був учасником І Вселенського Собору, що прийняв Нікейський Символ віри, і повстав зі святими Сильвестром, папою Римським, Олександром Олександрійським, Спиридоном Триніфунтським та іншими отцями Собору на єретика Арія.

У запалі святитель Миколай навіть дав запотиличник лжеучителю, за що був позбавлений святительського омофору і ув’язнений. Проте декільком святим отцям було відкрито у видінні, що Сам Господь і Богоматір рукопокладають святого в єпископи, подаючи йому Євангеліє і омофор. Отці Собору, зрозумівши, що відвага святителя угодна Богові, прославили Господа, а Його угодника відновили в святительському сані.

Досягнувши глибокої старості, святитель Миколай мирно відійшов до Господа. Чесні його мощі зберігалися нетлінними в місцевій кафедральній церкви і виділяли цілюще миро, від якого багато людей отримували зцілення.

У 1087 році мощі його були перенесені в італійське місто Бар, де спочивають і донині.