Преподобний Максим Сповідник. Про що вмовчали біографи та богослови

Преподобний Максим Сповідник. Фреска храму Протатон (Протат) на Святій Горі Афон. Кінець XIII ст. Іконописець Мануїл Панселін. Фото: fotoload.ru

Традиція книжної уніфікації

Преподобний Максим Сповідник – один із стовпів Православного Передання. Стовпи Церкви – окраса Церкви. Вони не підпирають Її, оскільки Церква Христова не потребує жодних опор, вони її прикрашають. Саме про такі стовпи йдеться в Апокаліпсисі Іоанна Богослова (Об'явл. 3:12). Кожен із них своєрідний і не схожий на жодні інші.

Але так вже склалося в схоластичній традиції, що книжники робили все, що від них залежить, щоб якось усунути очевидні відмінності, уніфікувати, звести Отців до максимальної середньо-православної схожості. «Чим менше відмінностей та богословських думок, тим міцніша наша віра» – гасло цих бібліотекарів. Тому те, що вилазить із цієї середньості, вони, якщо не виходило обрубувати, намагалися хоча б подалі сховати. Не уникнув цієї сумної долі і святий Максим Сповідник.

Житіє моє…

Житіє святого Максима, як і багатьох інших святих, старанно прилизувалося, причісувалося, щоб нічого зайвого не стирчало. За основу візантійськими біографами було взято грецький варіант житія преподобного, де святий Максим, звичайно ж, благородного походження, добре освічений і т. д. Ну а як інакше?

Хоча був ще й сирійський варіант його життя, про який біографи зволіли забути. Бо згідно з ним преподобний Максим народився в Палестині в досить маргінальній родині. А куди ж це годиться? Хоча сучасні дослідники The Oxford Handbook of Maximus the Confessor наводять вже іншу історію житія преподобного Максима.

Згідно з сирійською версією батько Максима був самарянин, мати – персіянка, яка сповідувала зороастризм, до того ж була «рабинею одного жидовина», навіть хрестилися вони вимушено. Походження для такого стовпа Церкви, як Максим Сповідник, з погляду традиційного візантійського офіціозу вельми, вельми незручне. Набагато гоже було йому народитися в знатній константинопольській родині, здобути блискучу освіту і ще юнаком виявитися секретарем імператора Іраклія. Ну не може ж в родині, де, наприклад, батько – якут, а мати – узбечка, народитися великий богослов, якось це «не по-божому». Тож вирішили причесати біографію, підігнати її під надумані стандарти.

Любитель Оригена та Євагрія Понтійського

У житії можна знайти відомості про те, що святий Максим був звинувачений в оригенізмі та відповів на це звинувачення анафематствуванням Оригена, згідно з постановами Константинопольського Собору 553 року. На цьому давайте зупинимося трохи докладніше, бо офіційно житіє більше нічого про це не говорить.

Чому ж преподобного Максима звинуватили в оригенізмі, адже диму без вогню немає. Оригена, ще задовго до життя святого Максима, розібрали по кісточках, засудили та викрили. Але преподобний Максим, який був дуже добре знайомий зі спадщиною як Оригена, так і Євагрія Понтійського, вчинив з їхньою духовною спадщиною інакше. Він її став вельми активно використовувати у своїй проповіді, відокремивши зерна від полови.

На відміну від радикально налаштованих книжників святий Максим, відкинувши єресі, вирішив зберегти те найкраще, що було досягнуто цими богословами. Преподобний був відкритий усьому цінному та глибокому, що знаходилось у працях єретиків.

Це та властивість, яку наші богослови втратили давно і, схоже, назавжди. Тому в нас посилатися на єретиків не заведено, щоб нічого не подумали та аби чого не вийшло. Але от святий Максим цього не боявся, і багато в чому завдяки йому вдалося зберегти спадщину Оригена та Євагрія та інтегрувати в наше богослов'я те, що було в їхніх творах православного. Щоправда, сам Максим Сповідник за це постраждав.

Специфіка текстів

В працях преподобного Максима немає «плоских місць», він не каже банальних речей, не займається порожнім моралізаторством. Святий не пише заради того, щоб писати, він глибоко живе тим, про що говорить, і це добре відчувається під час читання його книг.

Преподобний весь час копає вглиб богословський колодязь, не зупиняється на досягнутому, тому в нього «звичне» стає «незвичним». Це ніколи не подобалося тим, хто живе у двомірній площині казарменої церковності, де є тільки те, що «належить» та «не належить». Тому преподобний Максим ніколи не вписувався в загальноприйнятий середній стандарт книжного богослова. Це було головною причиною того, що він постійно потрапляв під прес жорсткої критики твердолобих «супер-православних» опонентів.

Коли святий Максим полемізував, наприклад, з оригеністами, він одночасно сперечався і з їхніми супротивниками, що робило його особливо вразливим для критики. Преподобний умів, на відміну від своїх опонентів, бачити картину цілком, а не лише якусь її частину.

Богослов'я любові

Ще одна відмінна риса святого Максима – це відсутність «богослов'я чудесного», хоча під час його життя це була загальна традиція. Всі навколо писали про чудеса. Але ось що по-справжньому вражаюче, так це те, що він єдиний, хто присвятив окремі великі трактати темі любові.

Здавалося б, у посланнях Апостолів, у Євангелії тема любові піднімається дуже часто, про неї треба було б писати богословам. Однак так вийшло, що до святого Максима Сповідника богослов'я любові у вигляді письмової спадщини в Православній Церкві не було. Звісно, про любов говорили проповідники, але більше в плані етичному, повчальному. Але так, як про це почав писати святий Максим – в абсолютному, екзистенційному, онтологічному, богословському плані – це було вперше.

Це може здатися для когось дивним, але натхнення до цієї грані своєї творчості преподобний Максим отримав від єретиків. По суті, його богослов'я любові – це православна інтерпретація вчення Оригена та Євагрія Понтійського. Після розгрому вчення Оригена від цієї колись великої і дуже насиченої спадщини залишилися лише найпримітивніші форми. Святий Максим врятував усе те найкраще, що було в Оригена, та зміг, «відокремивши мух від котлет», дати його вченню православне розуміння. Але тут, звісно ж, головне – це не те, що писав Ориген, а власна творчість самого Максима Сповідника.

Яка ж вона, любов, за преподобним Максимом

«Любов є доброю схильністю душі, за якою вона нічому з існуючого не віддає перевагу, окрім пізнання Бога» (Розділи про любов 1.1). Важливо зрозуміти, що для преподобного Максима «пізнання», або «гнозис», – це не інтелектуальне знання про певний предмет. Тут йдеться про знання досвідне як особисту причетність до Бога Любові.

У цьому ж контексті святий Максим говорить і про любов до ближнього. Для цього він використовує старозавітну історію про явлення Бога Аврааму у вигляді трьох мандрівників. Три гостя для Авраама стають ніби однією людиною, і він звертається до Них як до Єдиного. Тут не лише образ Божественної Єдності, а й образ єдності вселюдської.

Святий, який здобув у собі внутрішню єдність з Богом, любить все людство як одну людину, а кожну окрему людину любить як усе людство, не поділяючи людей на добрих і злих.

Дивись у корінь

Ще одна особливість творчої спадщини преподобного Максима та, що в ній немає того, що ми називаємо психологізмом. З одного боку, це може здатися неприємним і навіть дивним, бо нам хочеться доторкнутися до душевності цього святого. Але з іншого боку, психологізм – це щось тимчасове та мінливе, а преподобний Максим звертається одразу до вічного, до духу людини.

Головне завдання цього автора – активувати дух свого читача. І, відповідно, головна помилка дослідників творчості преподобного в тому, що вони активують свій інтелект і читають праці цього великого отця раціонально, намагаючись розсудком розуміти те, що він говорить не розуму, а свідомості людини.

Книжкове богослов'я Живе слово Передання Церкви перетворило на мертву книгу, яку достатньо уважно вивчити та заспокоїтися – тепер я все знаю. Але не можна вчення про Трійцю, про дві Природи Христа, про Церкву носити в голові, як книжку в сумці – ось що преподобний Максим хоче донести до нас.

Великі скандалісти

Взагалі творчість цього святого була скандальною для свого часу, втім, як і праці інших отців. Хіба в часи світання аріанства не було скандальним каппадокійське богослов'я? Хіба не скандальними були слова Симеона Нового Богослова? Тепер ми цьому поклали край. Усе причесали, вилизали, систематизували, каталогізували та поклали на полицю.

Але доки живе в Церкві Дух Святий, доти будуть в ній і скандалісти. Саме тому такими ж скандальними є сьогодні для мертвих книжних душ живі, сповнені Духа Святого, слова ієромонаха Симона Безкровного. Цього старця так само, як свого часу і преподобного Максима Сповідника, звинувачують у чому завгодно, починаючи від того, що він єретик, і закінчуючи цілком фантастичними історіями про те, що його зовсім не існує.

Незручний святий

Незважаючи на всі зусилля книжників «причесати» преподобного Максима Сповідника, зробити це їм до кінця так і не вдалося. Святий Максим так і залишається «незручним святим». Скандальним залишається його життєвий шлях, такою ж є його еклезіологія, скандальними залишаються його тексти (якщо їх правильно читати і не намагатися незграбно «пом'якшувати» та «коригувати» в перекладах)

Преподобний Максим Сповідник у своїх працях підводить читача до краю прірви невимовності таємниці богослов'я, туди, де ще можна говорити за допомогою слів та понять, але вже не можна нічого зрозуміти розумом, а можна лише відчути серцем. Його богослов'я живе, дієве, насичене енергіями Духа Святого. І в цьому його неминуча цінність та значимість.

Přečtěte si také