Божа милість, або Історія про диво, що сталося під час голоду в Україні
Трохи постоявши, він спустився вниз і махнув рукою: «Хлопці, немає там нічого!». Так всі і пішли. Фото: IZI.uaa
Мене звуть Світлана. Ніколи я нічого не писала в ЗМІ, але хочеться поділитися дивовижною історією, яка сталася з сім'єю моєї улюбленої бабусі Ірини (1928-2010 рр.) Під час Голодомору 1933 року їй було всього 5 років. Вона не любила згадувати подробиці того кошмару, але навіть той мізер, що я почула від неї, вразив мене. І не тільки масштабом трагедії, але насамперед розумінням, що, яке б зло не творили люди, яка б несправедливість не відбувалася в цьому світі – над усім Бог. І того, хто Йому вірить і хто щиро просить, Він чує і захистить, навіть коли здається, що порятунку не може бути.
Жила родина бабусі Ірини тоді в селі Бурякове, недалеко від Бугаївки. Батьки її були щиро віруючими (особливо мати, вона ще дівчиною пішки ходила в Києво-Печерську лавру), а сама бабуся – останньою, пізньою їхньою дитиною. Старшому синові в родині було 18 років, коли вона народилася. З дитинства вся сім'я щодня молилася Богу перед святими іконами. Всі церкви навколо було знищено і кожну неділю віруючі жінки збиралися в їхньому будинку, де єдина з них, яка вміла читати, читала Євангеліє. «Прогресивні» односельці над ними сміялися і прозвали «царьками» – за те, що вони особливо шанували Царицю Небесну.
І ось – колективізація, колективізація всього, що наживали каторжною працею. Бабусина сім'я вважалася незаможною, але корова, кінь, шматок землі та інвентар для обробки землі у них були. Порожній двір тоді був тільки у ледарів.
Побачивши, до чого йде справа, бабусин батько (мій прадід) Олексій добровільно записався в колгосп і пішов туди працювати. Його дружина, моя прабабця Марія, була категорично проти вступу в колгосп. Коли настав 1932 і почалося повальне розкуркулення, бабусина сім'я, передчуваючи біду, посилила щирі молитви Богу. Молилися всі, навіть чотирирічна тоді Іринка пам'ятає, як стояла разом з усіма на колінах, хоч і не розуміла, навіщо потрібні ці довгі стояння. Все стало зрозуміло вже потім, пізніше. Бог почув їхні молитви, і сталося диво.
Молилися всі, навіть чотирирічна тоді Іринка пам'ятає, як стояла разом з усіма на колінах, хоч і не розуміла, навіщо потрібні ці довгі стояння.
Вперше до них прийшли під час жнив забирати хліб у снопах. Побачивши це, прабабуся Марія схопила вила і кинулася з ними на заготівельників. Звичайно, нікого вбивати вона не збиралася, тільки погрожувала, але була готова до останнього захищати свою сім'ю. В умовах того часу бабуся дуже ризикувала. Її могли розстріляти на місці. Але комсомольці-заготівельники чомусь припинили грабіж. Бабусю, як господиню поля, забрали в колгоспну контору, однак нічого так і не зробили, і вона повернулася додому.
Хліб змолотили, поклали в мішках на горище за трубою, щоб на перший погляд не було видно, а один мішок – на піч. Але хіба це було справжньою схованкою? Прийшли, нарешті, непрохані гості, на цей раз озброєні щупами і з дуже серйозними намірами. Чотирирічна Іринка відразу ж залізла на піч і сіла на мішок із зерном, який там був. Почали шукати хліб. Обшукали щупами весь будинок, а один з них поліз на горище. Як розповідала пізніше бабусі її мама, у неї тоді і ноги оніміли. І раптом цей чоловік зупинився, як укопаний. Причому зупинився саме там, де мішків з зерном ще видно не було.
«Бог не пустив» – у бабусі Ірини було тільки одне пояснення цього факту.
Трохи постоявши, він спустився вниз і махнув рукою: «Хлопці, немає там нічого!». Так всі і пішли.
Піднявся страшний шум у колгоспі, коли з'ясувалося, що продвідрядівці не знайшли хліб. Не знаю, що саме зробили з членами тієї бригади, але більше за хлібом вже ніхто не приходив. А сім'я моєї бабусі в той страшний рік не голодувала, хоча вимерла тоді половина села.
У все це важко повірити, але так було. Й іншого пояснення такої дивної поведінки комсомольців-ударників у той жахливий час, ніж Божа милість, бути не може.
З повагою, Світлана Гончарук
Přečtěte si také
Životy svatých: Glykéria – dívka, které se kameny nedotkly
Druhé století, Thrákia. Sedmnáctiletá dívka vstoupí do pohanského chrámu, zničí sochu Dia a odmítne se klanět komukoliv jinému než Kristu.
Třikrát ztracená: Příběh hlavy sv. Jana Křtitele
Jak může být jedna hlava nalezena třikrát? Příběh nejputovnější relikvie křesťanského světa. Od Olivové hory přes Konstantinopol až po Jihlavu.
Přenesení ostatků sv. Mikuláše do Bari: krádež, která se stala svátkem
Dnes si pravoslavní křesťané připomínají přenesení ostatků sv. Mikuláše z Myr Lykejských do italského Bari roku 1087. Příběh plný paradoxů a zázraků.
Kdo je novou světicí v srbské církvi? Příběh blažené Stojny z Deviče
Mezi nově kanonizované osobnosti srbské církve byla zařazena mniška Jefimija Devičská. Její asketický život provázela proroctví o zkáze srbského národa i hluboké pokání.
Sto let od tylavského schizmatu: Návrat Lemků k pravoslaví
Letos uplyne sto let od událostí zvaných „tylavské schizma". Masový návrat Lemků k pravoslaví v roce 1926 patří k nejpozoruhodnějším kapitolám církevních dějin střední Evropy.
Pravoslaví jednoduše: Tajemství a význam Jeruzalémského kříže
Jeden velký kříž obklopený čtyřmi menšími – to je Jeruzalémský kříž neboli pětikříž. Co tento symbol znamená, odkud pochází a kde ho dnes najdeme?