Божа милість, або Історія про диво, що сталося під час голоду в Україні

Трохи постоявши, він спустився вниз і махнув рукою: «Хлопці, немає там нічого!». Так всі і пішли. Фото: IZI.uaa
Мене звуть Світлана. Ніколи я нічого не писала в ЗМІ, але хочеться поділитися дивовижною історією, яка сталася з сім'єю моєї улюбленої бабусі Ірини (1928-2010 рр.) Під час Голодомору 1933 року їй було всього 5 років. Вона не любила згадувати подробиці того кошмару, але навіть той мізер, що я почула від неї, вразив мене. І не тільки масштабом трагедії, але насамперед розумінням, що, яке б зло не творили люди, яка б несправедливість не відбувалася в цьому світі – над усім Бог. І того, хто Йому вірить і хто щиро просить, Він чує і захистить, навіть коли здається, що порятунку не може бути.
Жила родина бабусі Ірини тоді в селі Бурякове, недалеко від Бугаївки. Батьки її були щиро віруючими (особливо мати, вона ще дівчиною пішки ходила в Києво-Печерську лавру), а сама бабуся – останньою, пізньою їхньою дитиною. Старшому синові в родині було 18 років, коли вона народилася. З дитинства вся сім'я щодня молилася Богу перед святими іконами. Всі церкви навколо було знищено і кожну неділю віруючі жінки збиралися в їхньому будинку, де єдина з них, яка вміла читати, читала Євангеліє. «Прогресивні» односельці над ними сміялися і прозвали «царьками» – за те, що вони особливо шанували Царицю Небесну.
І ось – колективізація, колективізація всього, що наживали каторжною працею. Бабусина сім'я вважалася незаможною, але корова, кінь, шматок землі та інвентар для обробки землі у них були. Порожній двір тоді був тільки у ледарів.
Побачивши, до чого йде справа, бабусин батько (мій прадід) Олексій добровільно записався в колгосп і пішов туди працювати. Його дружина, моя прабабця Марія, була категорично проти вступу в колгосп. Коли настав 1932 і почалося повальне розкуркулення, бабусина сім'я, передчуваючи біду, посилила щирі молитви Богу. Молилися всі, навіть чотирирічна тоді Іринка пам'ятає, як стояла разом з усіма на колінах, хоч і не розуміла, навіщо потрібні ці довгі стояння. Все стало зрозуміло вже потім, пізніше. Бог почув їхні молитви, і сталося диво.
Молилися всі, навіть чотирирічна тоді Іринка пам'ятає, як стояла разом з усіма на колінах, хоч і не розуміла, навіщо потрібні ці довгі стояння.
Вперше до них прийшли під час жнив забирати хліб у снопах. Побачивши це, прабабуся Марія схопила вила і кинулася з ними на заготівельників. Звичайно, нікого вбивати вона не збиралася, тільки погрожувала, але була готова до останнього захищати свою сім'ю. В умовах того часу бабуся дуже ризикувала. Її могли розстріляти на місці. Але комсомольці-заготівельники чомусь припинили грабіж. Бабусю, як господиню поля, забрали в колгоспну контору, однак нічого так і не зробили, і вона повернулася додому.
Хліб змолотили, поклали в мішках на горище за трубою, щоб на перший погляд не було видно, а один мішок – на піч. Але хіба це було справжньою схованкою? Прийшли, нарешті, непрохані гості, на цей раз озброєні щупами і з дуже серйозними намірами. Чотирирічна Іринка відразу ж залізла на піч і сіла на мішок із зерном, який там був. Почали шукати хліб. Обшукали щупами весь будинок, а один з них поліз на горище. Як розповідала пізніше бабусі її мама, у неї тоді і ноги оніміли. І раптом цей чоловік зупинився, як укопаний. Причому зупинився саме там, де мішків з зерном ще видно не було.
«Бог не пустив» – у бабусі Ірини було тільки одне пояснення цього факту.
Трохи постоявши, він спустився вниз і махнув рукою: «Хлопці, немає там нічого!». Так всі і пішли.
Піднявся страшний шум у колгоспі, коли з'ясувалося, що продвідрядівці не знайшли хліб. Не знаю, що саме зробили з членами тієї бригади, але більше за хлібом вже ніхто не приходив. А сім'я моєї бабусі в той страшний рік не голодувала, хоча вимерла тоді половина села.
У все це важко повірити, але так було. Й іншого пояснення такої дивної поведінки комсомольців-ударників у той жахливий час, ніж Божа милість, бути не може.
З повагою, Світлана Гончарук
Přečtěte si také
Osud čestné lebky svatého Václava: příběh nejváženější české relikvie
Přes tisíc let putovala jeho lebka dějinami. Od vraždy ve Staré Boleslavi přes korunovační obřady až po antropologickou pitevnu. Jak se psal příběh nejvzácnější relikvie české státnosti?
Svatá Orosie: Velkomoravská princezna, která nezradila Krista
Při eparchiální slavnosti v brněnské katedrále zazněla homilie o životě a mučednictví svaté Orosie, vychovankyně svaté Ludmily.
Sv. Ludmila - I v Božích očích za velikými muži často stojí veliké ženy
Svátek svaté Ludmily připomíná sílu ženské víry, která může ovlivnit rodinu, budoucí generace i celé dějiny Církve.
Svatý Václav: kníže, mučedník a věčný patron české státnosti
Dnes, 28. září, slaví Česká republika Den české státnosti – státní svátek, který je neoddělitelně spjatý s postavou svatého Václava, knížete a mučedníka, jehož odkaz utváří chápání české státnosti již více než tisíc let. Kým byl člověk, který se za tu dobu proměnil v nadčasový symbol státu?
Čestný a životodárný Kříž: znamení smrti, které se stalo znamením života
Povýšení čestného a životodárného Kříže patří k velkým svátkům pravoslavného církevního roku. Církev jej slaví 14. září, tedy 27. září podle občanského kalendáře tam, kde se liturgický život stále řídí juliánským kalendářem.
Ikonografie svátku Narození Bohorodičky
Ponořte se do hlubokého teologického významu a fascinující ikonografie svátku Narození Přesvaté Bohorodice, který je skutečným počátkem naší spásy.