Божа милість, або Історія про диво, що сталося під час голоду в Україні
Трохи постоявши, він спустився вниз і махнув рукою: «Хлопці, немає там нічого!». Так всі і пішли. Фото: IZI.uaa
Мене звуть Світлана. Ніколи я нічого не писала в ЗМІ, але хочеться поділитися дивовижною історією, яка сталася з сім'єю моєї улюбленої бабусі Ірини (1928-2010 рр.) Під час Голодомору 1933 року їй було всього 5 років. Вона не любила згадувати подробиці того кошмару, але навіть той мізер, що я почула від неї, вразив мене. І не тільки масштабом трагедії, але насамперед розумінням, що, яке б зло не творили люди, яка б несправедливість не відбувалася в цьому світі – над усім Бог. І того, хто Йому вірить і хто щиро просить, Він чує і захистить, навіть коли здається, що порятунку не може бути.
Жила родина бабусі Ірини тоді в селі Бурякове, недалеко від Бугаївки. Батьки її були щиро віруючими (особливо мати, вона ще дівчиною пішки ходила в Києво-Печерську лавру), а сама бабуся – останньою, пізньою їхньою дитиною. Старшому синові в родині було 18 років, коли вона народилася. З дитинства вся сім'я щодня молилася Богу перед святими іконами. Всі церкви навколо було знищено і кожну неділю віруючі жінки збиралися в їхньому будинку, де єдина з них, яка вміла читати, читала Євангеліє. «Прогресивні» односельці над ними сміялися і прозвали «царьками» – за те, що вони особливо шанували Царицю Небесну.
І ось – колективізація, колективізація всього, що наживали каторжною працею. Бабусина сім'я вважалася незаможною, але корова, кінь, шматок землі та інвентар для обробки землі у них були. Порожній двір тоді був тільки у ледарів.
Побачивши, до чого йде справа, бабусин батько (мій прадід) Олексій добровільно записався в колгосп і пішов туди працювати. Його дружина, моя прабабця Марія, була категорично проти вступу в колгосп. Коли настав 1932 і почалося повальне розкуркулення, бабусина сім'я, передчуваючи біду, посилила щирі молитви Богу. Молилися всі, навіть чотирирічна тоді Іринка пам'ятає, як стояла разом з усіма на колінах, хоч і не розуміла, навіщо потрібні ці довгі стояння. Все стало зрозуміло вже потім, пізніше. Бог почув їхні молитви, і сталося диво.
Молилися всі, навіть чотирирічна тоді Іринка пам'ятає, як стояла разом з усіма на колінах, хоч і не розуміла, навіщо потрібні ці довгі стояння.
Вперше до них прийшли під час жнив забирати хліб у снопах. Побачивши це, прабабуся Марія схопила вила і кинулася з ними на заготівельників. Звичайно, нікого вбивати вона не збиралася, тільки погрожувала, але була готова до останнього захищати свою сім'ю. В умовах того часу бабуся дуже ризикувала. Її могли розстріляти на місці. Але комсомольці-заготівельники чомусь припинили грабіж. Бабусю, як господиню поля, забрали в колгоспну контору, однак нічого так і не зробили, і вона повернулася додому.
Хліб змолотили, поклали в мішках на горище за трубою, щоб на перший погляд не було видно, а один мішок – на піч. Але хіба це було справжньою схованкою? Прийшли, нарешті, непрохані гості, на цей раз озброєні щупами і з дуже серйозними намірами. Чотирирічна Іринка відразу ж залізла на піч і сіла на мішок із зерном, який там був. Почали шукати хліб. Обшукали щупами весь будинок, а один з них поліз на горище. Як розповідала пізніше бабусі її мама, у неї тоді і ноги оніміли. І раптом цей чоловік зупинився, як укопаний. Причому зупинився саме там, де мішків з зерном ще видно не було.
«Бог не пустив» – у бабусі Ірини було тільки одне пояснення цього факту.
Трохи постоявши, він спустився вниз і махнув рукою: «Хлопці, немає там нічого!». Так всі і пішли.
Піднявся страшний шум у колгоспі, коли з'ясувалося, що продвідрядівці не знайшли хліб. Не знаю, що саме зробили з членами тієї бригади, але більше за хлібом вже ніхто не приходив. А сім'я моєї бабусі в той страшний рік не голодувала, хоча вимерла тоді половина села.
У все це важко повірити, але так було. Й іншого пояснення такої дивної поведінки комсомольців-ударників у той жахливий час, ніж Божа милість, бути не може.
З повагою, Світлана Гончарук
Přečtěte si také
Historie pravoslaví ve 2 minutách: Apoštol Pavel a cesta k národům
Církev už nebyla jen skupinou ustrašených učedníků v Jeruzalémě. Díky dramatickému obrácení jednoho z největších pronásledovatelů křesťanů se evangelium vydalo za hranice Izraele.
Tajemství athoských kostnic. Co barva kostí prozradí o svatosti?
Na Svaté Hoře Athos nenajdete rozlehlé hřbitovy s náhrobky. Kvůli nedostatku půdy a staleté tradici zde mniši praktikují dočasné pohřbívání, po kterém jsou ostatky přeneseny do společných kostnic.
Životy svatých: Sv. Polykarp ze Smyrny, nebál se ohně ani šelem
„Osmdesát šest let mu sloužím a v ničem mi neukřivdil. Jak mohu potupit svého Krále?“ Tato slova svatého Polykarpa dodnes inspirují křesťany po celém světě.
Historie pravoslaví ve 2 minutách: Padesátnice a zrození církve
Deset dní po nanebevstoupení Krista se v Jeruzalémě ozval hukot prudkého vichru. Sestoupení Ducha Svatého proměnilo ustrašené učedníky v neohrožené apoštoly a zrodilo církev.
Pravoslavná církev v době války: Mučednictví, zákaz a poválečná obnova
Pravoslavná církev v českých zemích a na Slovensku prošla ve 20. století těžkou cestou. Od skromných počátků přes nacistický zákaz a popravy až po poválečnou obnovu
Historie pravoslaví: Co se stalo po ukřižování Ježíše?
Smrtí Ježíše Krista na kříži se zdálo, že vše končí. Apoštolové byli rozprášení, zklamaní a schovaní za zavřenými dveřmi. Jak se z této porážky stalo vítězství, které dalo vzniknout církvi?