Святе Писання про війну: несподіваний ракурс

Біблія про війну. Фото: СПЖ

Цей світ сповнений зла та страждань. Війни, зіткнення та взагалі будь-які бойові дії розпочинаються і здійснюються не Божими, а людськими руками. Війни завжди і скрізь несуть біль, кров та смерть, але чи можемо ми сказати, що християнство є пацифістською релігією? Зовсім ні. Християни чудово розуміють, що людина і світ глибоко хворі, вони не творять ілюзій щодо можливості побудови Царства Небесного на землі. При цьому ми все одно прагнемо миру та засуджуємо агресію. Проте, на жаль, в умовах життя в цій «плачевній юдолі» буває й так, що одне насильство можна зупинити лише іншим насильством.

У стані християн зустрічаються категоричні супротивники принципово всілякої війни, навіть оборонної. Для аргументування своєї позиції вони наводять слова Христа: «Хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мф. 26, 52). Але чи справді тут обстоюється пацифістська позиція? Звернемося до отців.

Думаю, багато хто пам'ятає, за яких умов були вимовлені вказані вище слова Спасителя. Отож, святитель Іоанн Златоуст бачить тут дві особливості. Перше – це те, що арешт і наклеп Христос терпить добровільно, а друге – загроза покарання відноситься до людей, які розпочали напад. Виходить, що відповідно до ситуації, за словом Христовим, будуть покарані призвідники кровопролиття, тоді як правда перебуває на боці, який обороняється. У результаті і складається ситуація, коли доводиться одним насильством зупиняти інше насильство. Хіба не так ми міркуємо, коли, побачивши зло і страждання, апелюємо до Промислу Божого? Власне, про загибель від меча саме ініціатора нападу говорить і блаженний Ієронім Стридонський.

«Коли ти вийдеш на війну проти свого ворога, та побачиш коні й вози, та народ, численніший від тебе, то не будеш боятися їх, бо з тобою Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю.... Господь, Бог ваш, Він Той, що йде з вами воювати для вас з вашими ворогами, щоб спасти вас!»

                                                        (Повт. 20, 1-4).

Дещо іншу думку знаходимо у преподобного Феодора Студита. Він вважає, що слова Христа стосуються не всіх людей, а лише Церкви, точніше єпископів, які почули Спасителя. У його час мало місце насильство над єретиками-паулікіанами, тому він і підкреслює неприпустимість будь-якої фізичної розправи над відступниками від віри, адже це є великим гріхом. Отже, ми бачимо, що хоча святі отці несхвально ставляться до початку будь-якого кровопролиття, але не забороняють військової служби як такої.

Очевидно, що у Святому Письмі тема війни найчастіше зустрічається у Старому Завіті. У Повторенні Закону є слова, що ясно вказують, що Бог підтримує тих, хто виходить на боротьбу з ворогом: «Коли ти вийдеш на війну проти свого ворога, та побачиш коні й вози, та народ, численніший від тебе, то не будеш боятися їх, бо з тобою Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю.... Господь, Бог ваш, Він Той, що йде з вами воювати для вас з вашими ворогами, щоб спасти вас!» (Повт. 20, 1-4).

Але, що ми знаємо про старозавітні війни? Ми звикли чути про неймовірну, як нам здається, жорстокість старозавітних воєн. Але насправді, старозавітні закони війни були набагато гуманнішими, ніж військові закони в сучасному світі.

Сьогодні до армії забирають вісімнадцятирічних хлопчаків, буквально вчорашніх школярів. Одна річ – мирна служба, дуже корисна для становлення юнака, і зовсім інша – бойові дії. І нині до зони реальних бойових дій відправляють зовсім молодих хлопців, майже дітей. У стародавніх ізраїльтян було зовсім не так: «Хто є тут такий, що збудував новий дім, та не справив обряду поновин? Нехай він іде й вертається до свого дому, щоб не померти на війні, і щоб інший хто не справив на ньому обряду поновин. І хто є тут такий, що засадив виноградника та не користався ним? Нехай він іде й вертається до свого дому, щоб не померти на війні, і щоб інший хто не скористався ним. А хто є тут такий, що засватав жінку, та не взяв її? Нехай він іде й вертається до свого дому, щоб не померти на війні, і щоб інший хто не взяв її​» (Повт. 20, 5-7).

«Хто є тут такий, що лякливий та м'якосердий? Нехай він іде й вертається до свого дому, щоб не розслабив він серця братів своїх, як є серце його».

(Повт. 20, 8).

У старозавітні часи вважалося, що перш ніж закликати чоловіка на війну, треба було дозволити йому встигнути насолодитися життям, сім'єю, будинком. Навіщо все це? Просто було важливо, щоб майбутній захисник розумів, за що, за кого він воює, захищаючи кого він може померти. Той, хто пізнав радість жіночого кохання, щастя батьківства, чоловік, який завів господарство, набагато краще за молодого хлопчика був мотивований і незрівнянно мудріший. Він чітко усвідомлював, кого він іде захищати. Досить навіть згадати, що Берлін брали не призовники, а дорослі мужики, які мали як дітей, але й онуків.

Ось іще одне правило: «Хто є тут такий, що лякливий та м'якосердий? Нехай він іде й вертається до свого дому, щоб не розслабив він серця братів своїх, як є серце його​​​» (Повт. 20, 8). Свідомо боягузливих на війну не брали. Сміливість людини багато в чому залежить від чітко сформованого світогляду, від внутрішнього стрижня, від розуміння того, що відбувається, а таким, здебільшого, може бути досить зрілий чоловік, зрілий, насамперед розумом.

«Коли ти приступиш до міста, щоб воювати з ним, то запропонуй йому перше мир. І станеться, якщо воно відповість тобі: Мир, і відчинить браму тобі, то ввесь той народ, що знаходиться в ньому, буде тобі на данину, і буде служити тобі» .

(Повт. 20, 10-11).

Гуманність біблійних законів про війну полягає ще в тому, що перш за розв'язування бойових дій, ворогові необхідно запропонувати мир: «Коли ти приступиш до міста, щоб воювати з ним, то запропонуй йому перше мир. І станеться, якщо воно відповість тобі: Мир, і відчинить браму тобі, то ввесь той народ, що знаходиться в ньому, буде тобі на данину, і буде служити тобі» (Повт. 20, 10-11).

Як бачимо, навіть щодо такого страшного явища як війна, Святе Письмо набагато миролюбніше, правильніше і гуманніше, ніж усі сучасні закони. Слово Боже – вічне, а ось усі людські мирні домовленості, як говорив італійський полководець Джуліано Дуе, немов сухе листя буде зметено вітром війни.

У будь-якому разі, війна – це велике лихо. Ми молимося і сподіваємося на Бога, щоб вона швидше закінчилася, хоча б заради юних хлопчиків, що нині воюють і ще не пізнали красу життя, які не завжди точно знають, за що саме вони воюють.

Přečtěte si také