Преподобний Антоній Печерський – гігант, на плечах якого ми стоїмо

Чернецтво виникло і сформувалося в IV столітті як протест проти обмирщення духовності. Перші монахи – це, по суті, миряни, які у противагу злиттю Церкви і держави, що намітилося, вирушили в пустині і печери шукати ідеал християнського життя. Преподобний Антоній Печерський, день пам'яті якого Православна Церква святкує 23 липня, вирушаючи на Афон, ставив перед собою ті самі цілі. Ясна річ, що Русь XI століття – це далеко не Візантія того ж періоду, але певні паралелі все таки простежуються, адже зоря руського чернецтва почала сходити рівно тоді, коли відбувалась християнізація народу і Церква набула благовоління з боку влади.

Факт того, що преподобний Антоній у пошуках духовного подвигу вирушив на Афон, здається, є відображенням процесів, що відбуваються в чернечому середовищі зокрема і в Церкві загалом. Імперія святого Костянтина Великого ще проіснує чотириста років, але певний занепад релігійного життя її населення вже спостерігався за часів святого Антонія. На візантійському духовному небосхилі ще з'являться такі зірки, як преподобний Симеон Новий Богослов, пізніше – святитель Григорій Палама, але все ж таки настільки «кипучого» життя, такої кількості світочів богослов'я та аскетів, як у IV-V століттях, вже не буде. Афон, один із центрів християнського подвигу, стає учителем для новоначальних християн зі слов'янських земель. Але з якою ревністю ставляться наші предки до здобутої Істини! Усього півстоліття минуло від часу прийняття Руссю хрещення, і ми вже маємо такого дивовижного подвижника, як преподобний Антоній.

Але дуже швидко, взявши у греків все найкраще, наші предки створили власну, самобутню чернечу традицію.

Спочатку створювані князями за подобою візантійських обителів монастирі були їхнім тьмяним наслідуванням. Але дуже швидко, взявши у греків все найкраще, наші предки створили власну, самобутню чернечу традицію. Не буде перебільшенням твердження, що Києво-Печерський монастир – це найзначніший центр чернечого, та й в принципі християнського життя на Русі, принаймні у першій половині другого тисячоліття, що не втратив свого впливу і в подальші часи.

Ми ж дійсно рідко замислюємося про ту колосальну спадщину, яку нам залишив преподобний Антоній. Тільки уявіть, що ніде у світі більше немає православної обителі більшого розміру і з таким численним сонмом подвижників, які ще й спочивають відкрито мощами. Але ж мощами в печерах справа не обмежується, бо зі стін монастиря вийшло багато світочів, які прославилися далеко за його межами. Це такі святі, як Ісайя Ростовський, Стефан Володимирський та багато інших. Києво-Печерська обитель – скарбниця православ'я на слов'янських землях, і біля її коренів стояв преподобний Антоній. Коли про все сказане замислюєшся, то стає трохи сумно від того, що в день пам'яті родоначальника руського монашества його монастир, зазвичай, практично порожній, і стосується це не тільки теперішньої ситуації в країні, але й довоєнного часу.

Києво-Печерська обитель – скарбниця православ'я на слов'янських землях, і біля її коренів стояв преподобний Антоній.

Відомостей про життя преподобного Антонія вкрай мало, але їх достатньо, щоб зрозуміти, що перед нами постає образ суворого і сміливого подвижника. Це зараз на Афон люди літають на літаках і пливуть на комфортних поромах, а в XI столітті вирушити на півострів далекої Південної Македонії – це був чималий труд не багатьох відчайдушних. Подолавши численні небезпеки самотнього шляху, отримавши благословення чернечої республіки, Антоній повертається на Батьківщину і продовжує жити на повній самоті.

Труд таких древніх подвижників сучасній людині здасться якимось бузувірством, цілі якого не визначені та незрозумілі, але ж і ми, християни, сподіваємося досягти спасіння іншими, простішими шляхами. У нас не вистачає ревності, але от преподобний Антоній у дрімучих лісах Русі став найдостойнішим спадкоємцем ранньохристиянських пустельників.

Сутність їхнього подвигу полягала в тому, каже владика Антоній Сурозький, «щоб відірватися – якщо потрібно, насильно – від усього зовнішнього і увійти в себе, щоб пізніше жити повним, вільним внутрішнім життям, незалежним від будь-яких випадковостей та мінливостей. Для цього подвижник повинен відмовитися від усіх вражень, що розсіюють думку і роздвоюють душу, піти в себе, подолати навіть внутрішній діалог – ту невпинну розмову, яку ми, того не помічаючи, весь час ведемо з собою або з невидимим співрозмовником, стати справді "безмовним", глибинно тихим».

Не маючи всього того духовного багатства та досвіду благочестя предків, яке маємо ми, преподобний Антоній багаторазово перевершив нас у християнському подвигу.

Повертаючись до питання на початку статті, хочеться сказати, що ми, мабуть, десь побоюється образу преподобного Антонія. Його імені не знайти в списках святих, яким моляться у різних життєвих потребах, наслідувати його вкрай важко, він ніби з докором суворо дивиться на нас – своїх наступників. Не маючи всього того духовного багатства та досвіду благочестя предків, яке маємо ми, він багаторазово перевершив нас у християнському подвигу. У нас сьогодні більше можливостей для розвитку, ніж було у преподобного Антонія: у нас є прекрасні храми, є можливість здобуття богословської освіти, є розвинене та повне глибоких смислів богослужіння, є й багато іншого, але давайте не забувати, з кого все починалося! Тут можна згадати слова Ісаака Ньютона, який одного разу сказав: «Якщо я бачив далі за інших, то тому, що стояв на плечах гігантів».

Преподобний Антоній Печерський – дивовижний святий, який заслуговує на те, щоб про нього християни згадували набагато частіше, ніж раз на рік.

Přečtěte si také