Як визначити православного язичника?

На це питання відповідає голова Адміністративного апарату Київської митрополії УПЦ архімандрит Віктор (Коцаба).

У Євангелії від Матвія є такі слова: «Завулонова земле, і Нефталимова земле, за Йорданом при морській дорозі, Галілеє поганська! Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло» (Мф. 4, 15-16).

Людина, мало знайома з історичною дійсністю Ізраїлю часів Іісуса Христа, нічого незвичайного в цих словах не побачить. Але історики, а також всі ті, хто всерйоз цікавиться Священним Писанням, з таким ставленням до даного тексту точно не погодяться.

Справа в тому, що Галілею часів Христа ніяк язичницькою називати не можна. Це була, напевно, частина Ізраїлю, в якій кількість віруючих була більше, ніж деінде. Досить сказати, що практично всі апостоли (за винятком Іуди Іскаріота) були родом з Галілеї. Що ж хотів сказати Матвій, коли назвав віруючих іудеїв язичниками?

Тут треба пригадати, що віра в Бога Авраама, Ісаака та Якова у I-II ст. н. е. була сильно викривлена саме язичницькими нотками. Адже язичництво – це не стільки релігія, скільки набір певних символів та дій, що релігію замінюють. Язичник – це людина, для якої обряд повністю замінює життя духу. Наприклад, у «православних» язичників Пасха негайно асоціюється з освяченням пасок, Різдво – з колядками та кутею, Хрещення Господнє – з купанням в ополонці, а Преображення (Спаса, по-народному) – з освяченням яблук. Не Христос, як Винуватець всього, що відбувається, а кутя, коляда, ополонка та яблука. Це не означає, що всього цього не треба, це тільки означає, що воно має займати належне йому місце.

Ось саме такими були язичниками і жителі Галілеї – для них найважливішим було виконати найдрібніші приписи Закону, але разом з тим вони легко і невимушено могли закидати камінням того, хто згрішив.

Важливо пам'ятати, що будь-яке викривлення в релігійному житті  призводить людину до великих проблем. Відмова від відвідування храму (бо нібито «Бог у мене в душі») – призводить до егоїзму і, в кінцевому підсумку, атеїзму. Відмова від духовних зусиль (тому що нібито головне - «молитовне правило виконати») – призводить до уявної святості і фарисейства. Язичник, таким чином, це людина, в якої життя душі ніяк не пов'язане з життям тіла. Адже він забуває, що тіло без душі – труп, а душа без тіла – примара.

КП в Україні