23 серпня – пам'ять блаженного Лаврентія, Христа ради юродивого

Блаженний Лаврентій, Христа ради юродивий, Калузький чудотворець, жив на початку ХVI століття у півверсті від старої Калуги при лісовому храмі на честь Різдва Христового, що стояв на вершині гори.

З його хатини був прокопаний підземний хід до церкви, де він слухав Богослужіння. Бував він і в будинку калузького князя Симеона Іоанновича. Припускають, що блаженний Лаврентій походив від боярського роду Хітрових, тому що його ім'ям починався їхній родовий пом'янник у Перемишльському Лютиковому монастирі, що знаходився в Калузькій єпархії.

Взимку та влітку блаженний ходив босий, у сорочці та овчинному кожусі. Подвигами самозречення він піднісся до того, що ще за життя прославився благодатними обдаруваннями.

Коли в травні 1512 року кримські татари напали на Калугу, блаженний Лаврентій, бувший у будинку князя, раптово закричав гучним голосом: «Дайте мені мою гостру сокиру, пси напали на князя Симеона, треба оборонити його!» Сказавши це, він схопив сокиру і пішов.

Раптово опинившись на насаді (кораблі) поруч з князем, праведний Лаврентій зміцнював і підбадьорював воїнів, і вони в той же час перемогли ворога. На іконах він зображується з сокирою, насадженою на довге топорище, яку він тримає у лівій руці. Ймовірно, князь Симеон, зобов'язаний праведникові своїм порятунком, влаштував в його пам'ять іночеську обитель на місці подвигів святого.

Помер блаженний Лаврентій 10 серпня 1515 року, очевидно, в день свого тезоіменитства. Відомо, що крім того пам'ять святого шанувалась і 8 липня.

Прославлений блаженний Лаврентій, ймовірно, у другій половині ХVI століття. Так, цар Іоанн Грозний у жалуваній грамоті монастирю (1565 р.) писав: «Монастир Різдва Христового, де лежить Лаврентій, Христа ради юродивий». У житії перше посмертне чудо записано під 1621 роком – зцілення параличного боярина Кологривова, який одужав після молебню святому.