6 лютого – пам'ять блаженної Ксенії Петербурзької

Блаженна Ксенія Петербурзька, Ксенія Григорівна Петрова, народилася між 1719 і 1731 роками в Петербурзі. Про дитинство її практично нічого не відомо. Відомо, що батька блаженної звали Григорієм. Але можна припустити, що Ксенія зростала у благочестивій та благородній родині, оскільки була добре вихована і навчена грамоті.

У двадцять два роки вона вийшла заміж за Андрія Федоровича Петрова, придворного півчого в чині полковника. Шлюб виявився дуже коротким. Через три з половиною роки палко коханий чоловік Ксенії Григорівни помер.

На кладовищі Ксенія сказала: «Андрій Федорович не помер. Померла Ксенія Григорівна».

Медичне обстеження на вимогу родичів, які намагалися позбавити вдову права розпоряджатися спадщиною, показало, що психічно вона абсолютно здорова. Вступивши в законні права, блаженна Ксенія роздала нужденним все майно, включаючи й будинок. В неї не залишилося нічого.

Свята відреклася від багатства, призначеної пенсії, більш того, вона відцуралася від свого власного імені і, в ім'я любові до ближнього, прийняла на себе важкий подвиг юродства Христа ради.

Безхатня, вона цілими днями блукала вулицями Петербурга. Найчастіше блаженну Ксенію бачили біля церкви святого апостола Матвія, де вона збирала милостиню, яку потім роздавала жебракам і неповноцінним.

Іноді свята ночувала в небагатих оселях знайомих, іноді йшла в ніч за місто, в поле, і там молилася до самого світанку, поперемінно кладучи поклони на чотири сторони.

Блаженна носила «чуні» на босу ногу, зелену спідницю та червону кофту. Це були її улюблені кольори. Червоний означав кров Христову, безневинно пролиту. Зелений для християнина завжди був кольором надії. Так вона ходила і взимку, і влітку, в будь-яку негоду і навіть холоднечу, але ніколи не хворіла. Видно, Милостивий Господь зберігав обраницю, окриваючи Своєю благодаттю.

Незабаром люди стали помічати, що за дивними промовами блаженної ховається глибокий зміст.

Одного разу зустріла вона благочестиву жінку, сунула їй в руку мідну монету і сказала: «Візьми п'ятак, тут Цар на коні. Потухне». Жінка взяла п'ятак і в подиві пішла додому.

Дорогою вона все думала, що можуть означати слова блаженної, опинившись на своїй вулиці, побачила, що її будинок горить. Вона кинулася зі всіх ніг до будинку, і як тільки підбігла, вогонь дивним чином згас. Тут жінка зрозуміла, що означали слова святої «Візьми п'ятак... потухне».

Пророчий дар блаженної сповнював петербуржців подивом. Одного разу юродива прийшла до своєї доброї знайомої Параскеви Антонової та зауважила: «Ось ти тут сидиш і не відаєш, що тобі Бог послав сина. Біжи швидше на Смоленське кладовище». Параскева не посміла її не послухатися та пішла до кладовища. На одній з вулиць вона побачила галасливий натовп. У розмові з'ясувалося, що візник збив вагітну жінку, яка розрішилася хлопчиком і тут же померла. Так бездітна Параскева знайшла сина. За своє довге життя благочестива неграмотна жінка з благословення блаженної Ксенії виростила й вивела в люди п'ятеро сиріт.

Але найбільш відомим пророкуванням угодниці Божої була смерть імператриці Єлизавети Петрівни.

24 грудня 1761 року напередодні Різдва Христового блаженна Ксенія бігала по місту і голосно кричала: «Печіть млинці! Скоро вся Росія Матушка буде пекти млинці!» Вранці рознеслася звістка про кончину благочестивої імператриці, яка більше всіх святих шанувала Пресвяту Богородицю.

Чутки про провісницю швидко розійшлися Петербургом. Блаженну Ксенію почали шанувати, прислухатися до її думки. Коли вона входила до когось в хату, це вважалося хорошою ознакою.

Якщо давала комусь копієчку, це означало милість, а часто і багатство цій людині. Матері приносили до неї своїх дітей, щоб вона приголубила їх, вбачаючи в цьому Боже благовоління до свого чада.

Візник знав, що якщо він підвезе будь-куди святу, то виручка йому забезпечена. Кожен пекар на Петербурзькій стороні вважав за благо пригостити її випічкою, і якщо блаженна з якої-небудь причини відмовлялась приймати дар, то можна було не сумніватись, що цього дня ніхто не загляне до цієї крамниці. У деяких блаженна брала мідні гроші, деяким купцям і торговцям відмовляла. «Ти покупця ображаєш, обважуєш», – казала вона і йшла збирати милостиню для інших, не для себе.

Такий аскетичний спосіб життя блаженна Ксенія вела сорок п'ять років, до самої своєї смерті, близько 1803 року. Поховали Угодницу Божу на Смоленському кладовищі, і відразу ж почалося паломництво до її могили.

За молитвою до блаженної відбувалось багато чудес – в сім'ях припинялися суперечки, чоловік припиняв пиячити, зневірений отримував гарне місце, хворі зцілялися. Так у молодому Петербурзі з'явилася своя свята, яку шанували все більше й більше. Згодом над її могилою була побудована каплиця.

Чутка про посмертні діяння блаженної Ксенії рознеслася по землі Руській, і в 1988 році вона була прославлена як всеросійська свята, за визначенням Собору, «за святість життя, що проявилась у глибокій любові до ближніх, у смиренності, терпінні, лагідності і далекоглядності, на підставі великої кількості чудес, які звершуються за молитвами до блаженної, а також безперервного народного шанування».

«Не робіть нікому зла в житті. Вороги й злоба людська мучать мене та змушують страждати». Напевно, вимовляючи ці слова, свята Ксенія бачила перед собою образ розп'ятого Христа, Який покірно віддав Своє життя у спокуту гріхів людських.