Образ Богородиці та православна софіологія

8/21 вересня Церква відзначає свято ікони Софії-Премудрості Божої

Православна софіологія – вчення про Мудрість. Одне з найзагадковіших і до кінця нерозкритих в богослов'ї понять. Софію відносять традиційно до іпостасі Христа, а не Богородиці. І зображення на іконі Софії Діви Марії (як тієї, що народила іпостасну премудрість) є привнесеним. Спочатку там було символічне зображення Софії у вигляді жіночного Ангела або ж, на думку Г. Флоровського, Ангела Великої Ради. Питання православної софіології складне, але цікаве. У цій публікації ми дамо її короткий історико-богословський аналіз.

Звичайно ж поняття мудрості виникло задовго до Різдва Христового. Воно являло собою якийсь ідеал знання і одночасно способу буття, що відрізняється від життя інших людей. Мудрість в античному світі розумілася як справжня філософія і означала прагнення людини до цілісності, осмисленості і гармонійності життя. 

Це ж розуміння мудрості має місце і в традиції Старого Завіту. Поетичні книги в різних образах, поняттях, алегоріях та ін. оспівують осмисленість, розсудливість, розумність духовного життя. На думку автора біблійних книг розум і мудрість мають джерело в Бозі. Але в цих книгах є фрагменти, які дозволяють нам інтерпретувати мудрість як силу, яка передвічно виходить від Божества і не ототожнюється зі світом. Вона є інструмент створення світу (Пс. 103:24) і володіє активним деміургічним началом (Притч. 8:22-31).

В Новому Завіті розуміння Іпостасної Божественної Мудрості засвоюється Іісусу Христу, в якому зливаються Логос (Слово) і Софія (Мудрість). Різні Святі Отці по різному вчили про це у своїх працях. На цьому можна було б і зупинитися в плані богословського розуміння Божественної Премудрості, але поштовх у розвитку цього вчення був даний в Середньовічній Європі. І пов'язаний він був з поширенням культу дівоцтва. Так виникає жіночий образ премудрості, пов'язаний з Богородицею і Христом, який символізує чистоту і дівоцтво. (Г. Сузо). Софія є проявом Бога, Його ідеєю. Це вічна, нетварна, ненароджена Діва, уособлення цнотливості і непорочності. По відношенню до Трійці Софія виступає в якості «прояву» як цілісність Трійці, яка не має нічого спільного з земною плоттю (Я. Бьоме). Під впливом західної філософії вчення про Софію проникає і в Росію і як філософський концепт з'являється в кінці XVIII – початку XIX ст. у зв'язку з поширенням перекладів європейських містиків.

Головною проблемою софіології стає проблема взаємин Бога і світу. Володимир Соловйов ототожнює Софію то зі світом ідей в Бозі, то з душею світу, поступово доводячи софіологію до пантеїзму, де тварний світ не інший по відношенню до Бога, а лише нетривалий, спотворений його стан. Для нього Софія – це також Вічна Жіночність, ідеальне людство.

Павло Флоренський і Сергій Булгаков трактують Софію як «Ангела Охоронця творіння», творчий задум Бога про світ, сукупність прообразів тварі, як «ідеальну субстанцію, основу творіння, міць і силу її буття». Тенденція софіологів трактувати Софію як «четвертий іпостасний елемент Святої Трійці ієрархічно їм не рівний, але який бере участь у внутрішньо-троїчному житті Божества, і є початком тварної багатоіпостасності» призводить до того, що це вчення засуджується визначенням Архієрейського Собору РПЦЗ 1935 р. Критики софіології (Г. Флоровський, С. Четвериков, В. Лосський) схиляються до розуміння Софії як Промислу Божого або як Нетварної енергії Божества. До кінця сформованої і догматично обгрунтованої софіології на сьогодні в православ'ї немає.

Позиція філософа в цьому питанні як правило залежить від його конфесійної належності. Але в цілому православна антропологія дає нам три аспекти розуміння мудрості.

1. Міфологема, що відображає уявлення про смислову наповненість і влаштованість речей і світу в цілому.
2. Один із атрибутів Божества в іудео-християнській традиції.
3. Антропологічна характеристика, здатність і умова моральної і пізнавальної активності людини.

Що стосується святоотцівського вчення про софіологію, то воно виходить із розрізнення знання розуму і мудрості серця і наполягає на тому, що роздуми в цьому питанні повинні бути не логіко-розумові, а молитовно-духовні.

Přečtěte si také