Клайв Стейплз Льюїс: просто християнство

Кадр з екранізації роману Клайва Льюїса

Письменник, викладач, вчений, богослов, філософ, поет... Льюїс писав багато, звертаючись до найрізноманітніших жанрів. Фентезі, казки, християнська апологетика, богослов'я та екзегетика, літературознавство та філологія. Напевно, для кожного з шанувальників Льюїса він важливий в якомусь одному, найближчому для читача напрямку. Але всі сторони творчості англійського генія об'єднані одним мотивом – християнство. У центрі його творчості завжди стоїть Христос.

За віросповіданням Льюїс – англіканець.  У підлітковому віці він втратив інтерес до релігії, але завдяки своєму другові Дж. Р. Р. Толкіну згодом повернувся до англіканської церкви. Католик Толкін, до речі, не був особливо радий цьому. Він все-таки сподівався, що друг прийме католицизм.

Цікаво, що сам Льюїс сильно пручався своєму ж зверненню у віру. «З боєм, впираючись щосили, озираючись у різні боки у пошуках шляху для втечі» – так він описував свій рух до Бога в «Радість мене наздогнала». На щастя, Льюїс зберіг для історії момент свого дорослого звернення до Бога. Ось його слова з тієї ж книги:

«Ніч за ніччю я сиджу у себе, в коледжі Магдалини. Варто мені хоч на мить відволіктися від роботи, як я відчуваю, що поступово, невідворотно наближається Той, зустрічі з Ким я так хотів уникнути. І все ж те, чого я так боявся, нарешті, сталося. В Троїцький семестр 1929 року я здався і визнав, що Господь є Бог, опустився на коліна і почав молитися. Тієї ночі, вірно, я був найпохмурішим із усіх неофітів Англії».

Як це схоже на шлях до Господа багатьох із нас! Скільки церковних людей могли б сказати приблизно те ж саме: «Я й припустити не міг, що стану віруючим. Якби мені сказали про це раніше, я б вважав за жарт. Якась невідома сила (не агресивна, а навпаки – любляча!) довго вела мене до того, щоб опуститися на коліна перед Богом. І одного разу це сталося…»

Запитаємо: чи варто читати православній людині книги англіканця?  Апостол Павло писав: «Все мені дозволено, але не все на користь; все мені дозволено, але не все повчає» (1Кор.10, 23). Ми вільні люди, нам ніхто нічого в принципі не забороняє – в тому числі читати різні книги. Інша справа, наскільки це повчально. Тут у кожного свій, скажімо так, рівень.

Можливо, схимнику, який все життя провів у монастирі, Льюїс не потрібен. Але нам, сучасним дітям сучасної цивілізації, що живуть в миру, його книги здатні відкрити багато чого. Глибокий розум, тонкий гумор, щирість релігійного почуття, міцна віра, «неформатний» тип мислення – все це відноситься до Льюїса як письменника.

Людина, яка читала в дитинстві «Хроніки Нарнії», буде вже трохи підготовлена до зустрічі з Христом. А той, хто взяв в руки книги Льюїса вже в зрілому віці – може пережити цю зустріч безпосередньо під час читання. Церковний же християнин відчує насолоду від текстів ірландського письменника хоча б тому, що вони говорять про найголовніше: про Бога і людину.

Я сам в років 10-12 прочитав всі частини «Хронік» на одному диханні, сприймаючи їх просто як захоплюючу казку (а що ще можна зрозуміти в такому віці?). Пам'ятаю дивовижне почуття якогось серцевого тепла під час читання. Були й нестримні сльози (момент смерті Аслана). Враження трималося довго – кілька років. Але яке було потрясіння, коли я, вже ставши християнином, дізнався про євангельську основу «Хронік»!

Текст знову був перечитаний, і повернення дитячих вражень поєдналося з новим захопленням. Вражаюче, як можна перекласти євангельські ідеї на дитячу мову! Наприклад: «– Аслан, – сказала Люсі, – ти став більшим. – Це тому, що ти стала старшою, малятко, – відповів він. – А не ти? – Я – ні. Виростаючи, ти будеш помічати, що і я стаю більшим».

Ну, хіба це не дивовижно? І хіба це література не для дорослих в тому числі?

У «Хроніках Нарнії» Льюїс спробував повернути нам, дорослим і гордим розумникам, казку. Казка – це не повернення в дитячий вік з його феями і чаклунами, а здатність бачити і відчувати, що світ, в якому ми живемо, не вкладається в матеріальність. Зовсім поруч інший світ, духовний – і його неможливо пізнати, якщо не станеш простим і безпосереднім, як дитина. Доросла віра все-таки повинна бути трошки дитячою – хоча б тому, що християнство неможливо зрозуміти розумом і раціонально пояснити. «Якщо не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мф.18, 3).

Деяким письменникам вдавалося творити однаково добре і для дорослих, і для дітей. Не так багато працівників пера, твори яких перекладені більш ніж на 30 мов і продані мільйонами книжкових копій. Далеко не кожен письменник пише таку книгу, яка стає основою для фільму-бестселера. Все це вийшло у Клайва Стейплза Льюїса. І, найголовніше: у нього вийшло бути християнином у всіх своїх творах.

Напевно, перед тим, як стати християнським письменником, треба стати просто християнином. Необхідно дізнатися «просто християнство». І можна з упевненістю сказати, що у Льюїса вийшло і це. І, по суті, всі його книги вчать лише одному: бути справжнім християнином. Власне, для цього і варто читати великі твори ірландського майстра.
 

Přečtěte si také